Отзывы о Work and Travel 2011

Здесь публикуются отзывы в виде интервью с участниками программы

Делавер, Рехобот бич. Вакансия – кассир, проодавец
Альбина, отзыв о Work and Travel 2011. Интервью записано в октябре 2012 года.

— Начнем. Куда ты ездила, где работала?

— Ездила в штат Делавер город Рехобот-бич. Хотелось поближе к океану — к чему-тоогромному, неизвестному и невероятно романтическому!..

Первые дни были тяжелыми. У меня был, так называемый, культурный шок. Хоть и знаешь язык, но все-равнотеряешься, не понимаешь окружающих. Это все проходит дня через 3–4.
Очень тяжело было ориентироваться по прилету, потому что многие из тех, кого не встречали, садились не на те автобусы и ехали непонятно куда.
Поэтому очень важно ехать с человеком, который уже ездил по программе и который сориентирует на местности. Да и вообще, самому ехать не стоит, я считаю…

По поводу работы — это отдельная история… Я сменила 3 места работы… По джоб-офферу я должна была работать в магазине конфет Доллес кассиром. Но рабочая атмосфера там была плохая. В наши обязанности так-же входило мытье полов… Это была настоящая каторга. В процесс входило три этапа, а когда приходилось отдирать прилипшие конфеты или попкорн — это вообще был кошмар!
В итоге, мы не сошлись с супервайзером и меня уволили:)
Вторая работа. В то время, когда я еще работала в магазине, я устроилась параллельно на вторую работу в Аделайн Нью-Йорк. Плела хейр-ап и работала кассиром. Мой спонсор посоветовал мне как можно быстрее договориться там о фулл-тайм и оформить все документы, чтоб меня не депортировали. Мы все оформили и начали работать.
Коллектив там был прекрасный, отношения между всеми сотрудниками и руководством были дружественные! Работа была в удовольствие.

Параллельно я взала еще одну работу в Тайдал Рейвз — это магазин одежды, в котором продавалось абсолютно все от купальников до вечерних платьев. Работала я там продавцом-консультантом.
Плохо было то, что нам запрещалось разговаривать между собой. Еще у нас не было ни формы, ни даже бейджиков и люди не идентифицировали нас, как сотрудников магазина и иногда "пугались".
В этом магазине была интересная фишка — под потолком висели различные принты, которые можно было перенести на футболки:).

— Как обстояли дела с жильем?
— Ой, с жильем поначалу было тяжеловато. В интернете мы нашли девочек из Хмельницкого и они предложили нам жить с ними в мотеле за 95 долларов в неделю. Но через некоторое время нас выселили, потому что невыгодно было держать студентов. Как раз в это время одна моя знакомая сказала, что сдает дом и мы туда въехали. Это был большой и красивый дом. Нас там было 16 человек. В одной комнате со мной жило еще 4 девочки. Конечно, тяжело было делить душ, туалет, а про холодильник я вообще молчу! Кстати, по поводу еды. Те, кто питался не дома, поправились на 6–7 кг!

— Где продукты покупали?

— Все продукты брали в магазине, где все по 1 доллару. Большинство товаров там имеют неприятный вкус (например кукурузное масло и все, что на нем приготовлено), но сосиски у них довольно вкусные!
Пугали своими размерами огурцы и помидоры. К тому же, первое время мы все цены переводили из долларов в гривны! Это была настоящая паника. Например, 350 грамм мяса стоило 4 доллара! Но наш шеф сказал, чтоб мы все переводили в отработанные часы — так было легче.
Еще можно покупать продукты в магазинах Food Lion, Giant, Wallmart. Там немного дороже, но есть абсолютно все. В такие маркеты стоит ходить только тогда, когда у вас есть хороший запас времени и цель хорошо закупиться и забить холодильник.

— Общались ли с местным населением?

— Я общалась только по работе с американскими женщинами. Они жуткие болтушки, задают по 100 вопросов в минуту. Кстати, наших девушек там любят, или интересуются. Наши ведь всегда ухоженные, а американки о своей внешности совсем не переживают. Не следят за собой, могут на работу прийти с песком в голове. Много толстых людей, которые об этом совсем не беспокоятся и выставляют это все напоказ.

— Как вы отдыхали?

— Ходили на пляж. Бывало, выбирались в клубы.
Там есть специальные клубы для интернешенал стьюдентс, куда пускают, предъявив международный документ. Но алкоголь там до 21 года не продают. С этим в Америке очень строго, вплоть до того, что прямо в клубе к тебе может подойти охранник и посветить в глаз фонарем, чтоб понять трезвый ли ты.

— Успели попутешествовать по США?

— Конечно! 2 раза ездила в Пенсильванию смотреть на племя амиши, ездила в Нью-Джерси, Вашингтон и Нью-Йорк. Манхеттен меня просто поразил! Еще была на Ниагарском водопаде — это именно тот случай, когда лучше один раз увидеть, чем сто раз услышать.

— Что успела приобрести?

— Я особо не "шопилась", в основном гуляла. Привезла хороший фотоаппарат, два айфона и айпад, двое часов Tommy Hilfiger, часы Lacoste, одежду, обувь по нереальным скидкам.

— Как ты провозила технику через таможню?

— У меня папа работает пилотом, поэтому я ему все отдала — он как раз прилетел в Америку.

— Какие твои общие впечатления и какие советы ты можешь дать?

— Нужно не париться, относиться ко всему не так серьезно, кайфовать, но вмеру!
Конечно, все зависит от человека, но нужно постараться каждую секунду радоваться жизни!
Многих останавливает проблема с языком. Не переживайте! Американцы даже мертвого разговорят:)
В Америке я стала более спокойной, рассудительной, взрослой. Я начала ценить свое время. Почему-то я там все время «пахала». Пыталась сама себе доказать, что я все смогу. А вообще, Work and Travel это огромная школа жизни и я желаю ее всем пройти!

Мені та моїм друзям починаючи з цього літа стало зрозуміло чому люди так багато говорять про Каліфорнію! Нам дуже пощастило побувати там, побачити взагалі інший світ, інших людей, пощастило пожити взагалі по-іншому. Спочатку важко було усвідомити усе що відбувалось навколо: людей, які вічно тобі посміхаються, які завжди раді допомогти навіть якщо їм зараз не до цього. Ми дивились на це все як на дикунство і тільки з часом зрозуміли як це чудово і що це справді допомагає людям у деякій мірі, адже коли ти бачиш посмішки, то і тобі хочеться посміхнутись у відповідь, тоді і зрозуміли ми як сильно ми будемо сумувати!

Жили ми у невеликому місті Санта Клара, що одразу біля Сан Хосе, тому найбільше часу ми проводили там! Мої друзі і я дивились навколо, намагаючись ухопити і залишити у пам’яті усе. Зовсім інший транспорт, інші вулиці, природа…усе! Зараз аж не віриться, що я просто це згадую, що я вже не там! Ми працювали у парку розваг California’s Great America. Справді дивишся на цей парк і усвідомлюєш як далеко ми від Америки і починаєш порівнювати з нашими парками!

Навколо дуже багато атракціонів, сімей, працівників, передягнутих героїв з мультфільмів! Чудно дивитись як щиро діти вірили, дивлячись на песика Снупі, що це справді він! Вони бігли до нього і обіймали його! Ми намагались спробувати усі атракціони і деяким з нас це вдалось! Дух захвачувало і ми намагались це все передати одне одному словам! Згадую, коли нас бачили в робочій формі, завжди питали: «Ви працюєте в Грейт Америці?» і ми з посмішкою відповідали: «так!» На справді працювати там і відпочивати там — це дві різні речі. Перші робочі дні для мене особисто здавалися каторгою, я весь час собі повторювала: «Що ж я тут роблю?», але час минав: нові знайомства, більш дружні стосунки у будівлях — де ми працювали, проведення також вільного часу разом з супервайзерами і іншими робітниками і приходило усвідомлення того що як їх буде не вистачати! І людей, і парку, і різних смішних ситуацій, коли тобі щось говорять, а ти дивишся на них і все надієшся, що до тебе дійте їх жаргон і на щастя з часом ми стали розуміти усе, що наші американські друзі мали на увазі =) і більше того, вони вчили нас як правильно вимовляти їх і пояснювали точне значення, а ми у свою чергу вчили їх українських слів! Це було так весело! Ми вітались, казали дякую, будь ласка, прощались українською мовою! Це дуже підіймало настрій!

Сфера у якій ми працювали — це food service. Коли гості парку голодніли, вони шукали допомоги у нас =) Звісно знали б ви ціни у парку! Вони були в 2 або 3 рази вищими ніж у простому супермаркеті, але усі купляли, тому що їсти хочеться завжди. Мої друзі та я допомагали на кухні, або стояли на front line, допомагаючи обрати щось конкретне гостям, або стояли на касі.

Час минав з кожним днем все швидше і прощатись з усіма було дуже важко! Крім того, що ми зустріли багато хороших американських людей, також ми зустріли багато цікавих людей з інших країн! Ми дуже раді новим друзям, з якими ми провели багато хорошого часу і на роботі і поза нею.

Перейдемо до вражень від побаченого в Америці. Спочатку ми з друзями побачили Сан-Франциско. Місто вразило нас своєю красою: будівлі, місця від яких захоплювало дух! Відомий міст Голден Гейт, Пірс 39, тюрма Алькатрас і ще багато усякої краси.

Наступне місто — це Лас Вегас. Тут і коментарі усі будуть лишні. Нічний Лас-Вегас закохав нас у себе назавжди! Ми стояли, дивлячись на нього і не могли повірити своїм очам! Також по дорозі туди ми бачила Гранд Каньйон — чудо природи! Неперевершено! Йосеміті парк, який також вразив нас своєю природою! І у останні дні нашого перебування у Америці, друзі та я відправились до Лос-Анжелесу, усім відомого міста Ангелів. Прогулялись по Алеї слави, читаючи імена відомих особистостей на зірках. Поїхали у Universal Studio, перебування там не можливо описати! Нам було дуже мало лише одного дня в цьому місці і ми були дуже щасливі, що все ж побували там, тому що це ми запам’ятаємо назавжди!

Тепер бачу перед собою наш останній день, збирання додому, страх і очікування повернення в Україну! Ми їхали у автобусі і не могли повірити, що це можливо останній раз, коли ми їдемо у цьому автобусі, по цій вулиці, що ми можливо більше ніколи тут не будемо знову… і тоді ми зрозуміли, що нам дуже пощастило у житті і ми взагалі не шкодуємо, що полетіли до Америки і ми вдячні програмі Work and Travel, що вона дала нам шанс побачити Америку!